pryshliak - Суперх'юманс Центр - Page 5

Superhumans — центр, який допомагає найтяжче пораненим українським військовим.

Superhumans — центр, що повертає до життя найтяжче поранених українських військових

На заході України, у Львові, розташований реабілітаційний центр із символічною назвою Superhumans, який приймає військових, що пережили одну, дві або навіть чотири ампутації.

Люди, які зустрічають нових пацієнтів — самі пережили пекло

Герман, адміністратор на рецепції, втратив ліву руку через уламок від танкового снаряда на фронті біля Кремінної. “Перший контакт” для пацієнтів — терапевт Денис, втратив обидві ноги та ліву руку після удару ПТРК під Бахмутом. Руслана, терапевтка з рекреаційних активностей, втратила ліву ногу внаслідок артобстрілу на Херсонщині.

Ці троє важкопоранених військових не просто залишились у центрі після лікування — їх взяли на роботу, аби зустрічати побратимів і посестер. “Вони мають особливий дар слухати й розуміти,” каже директорка центру Ольга Руднєва. Денис додає: “Інші терапевти не можуть повністю зрозуміти, через що ми проходимо.” Під час поїздки до Німеччини він отримав пораду від паралімпійця: “Ніколи не слухай тих, у кого ще є ноги — вони не знають, про що ми говоримо.”

Найскладніші випадки, але атмосфера — життєствердна

Сюди прибувають військові з найтяжчими пораненнями — один, два, іноді чотири протези, “зламані обличчя”, як називали це ще з часів Першої світової. Але попри зруйновані тіла, атмосфера в Superhumans сповнена енергії: люди усміхаються, пробують протези, займаються спортом. Дехто хоче повернутись до цивільного життя, дехто — на фронт.

“Сапери, які часто мають одну-дві ампутації, жартують: тепер розмінування буде менш ризикованим — максимум протез втратимо,” — розповідає Руднєва.

Життя після втрати

Руслана, якій лише 19, пригадує період, коли вона “не хотіла жити”. Але вже через місяць після прибуття до центру — вона ходила без тростини.

Сергій, колишній в’язень із Херсона, після деокупації вступив до 23-ї механізованої бригади, став лейтенантом. Під час рейду по ворожих позиціях його підрозділ знищили — вижив лише він. Сьогодні, з ампутованою ногою, Сергій знову ходить і мріє повернутись у бригаду — допомагати з картографією.

В’ячеслав, колишній таксист із Одеси, після поранень потрапив у полон, де йому не надали медичної допомоги. Його ноги згнили, руки обморозились — довелось ампутувати все. Врятували його чеченські бійці, які обміняли полоненого на своїх. Тепер В’ячеслав — квадроампутант, який щодня вчиться ходити й користуватись новими руками. “Моя війна — це чотири протези й бажання знову працювати. Може, навіть таксистом.”

Захар, боєць спецпризначення, втратив обидві руки, ногу, одне око та слух на одне вухо після вибуху гранати. Але каже: “Ми маємо прийняти себе такими, як ми є. А війна — до знищення ворога та перемоги!” Він мріє навчитися кидати гранати новими руками.

40 000 ампутантів — і це лише початок

Центр Superhumans відкрився у квітні 2023 року. Станом на сьогодні — понад 300 пацієнтів пройшли реабілітацію, щодня приходить близько 50. Це крапля в морі — за даними уряду, в Україні близько 40 000 ампутованих військових.

Але саме тут зароджується нове бачення можливостей. У планах — хірургічний центр для реконструкції облич та гуртожиток для пацієнтів. Центр не фінансується з бюджету — його підтримують українці та міжнародні донори. Окрема гордість — спортивні команди з протезами.

“Тут ми приймаємо людей, яким всюди казали: «Це неможливо»,” — каже співробітник Андрій Іщик. “Ми віримо, що немає нездійсненної реабілітації — і знаходимо рішення.”

Герман готується до змагань у США з легкої атлетики й веслування, а вдома його вже чекає дружина, яка незабаром народить доньку. Руслана впевнена: “Через рік після травми любов до життя — ще сильніша, ніж раніше.”

Aether Biomedical працює з Superhumans Center над встановленням біонічних протезів рук

Постійне зростання кількості поранених людей і тих, які втратили кінцівки внаслідок війни, збільшує потребу в протезуванні.

Відтак співпраця з провідними іноземними партнерами є надважливою для України. Одним із таких є Aether Biomedical. Це біотехнологічна компанія, представлена на ринках Європи, Індії та США. Її фахівці створюють інтелектуальні протези рук. А нещодавно Superhumans Center стали першими і єдиними українськими партнерами компанії. Головною метою співпраці є постачання біонічних протезів Zeus Hand (Рука Зевса) для українців, які постраждали від війни.

“Через російсько-українську війну, що й досі триває, десяткам тисяч поранених українців довелося ампутувати одну або кілька кінцівок, – говорить Дхрув Агравал (Dhruv Agrawal), виконавчий директор і співзасновник Aether Biomedical. Оскільки війна продовжує впливати на всіх українців, ми вдячні за можливість співпрацювати з неймовірним Superhumans Center, який виконує місію мотивувати поранених людей, не здаватися та вірити в суспільство Суперлюдей.

Згідно з нещодавнім опитуванням Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), майже 80 відсотків українців мають близьких родичів або друзів, які загинули або були поранені під час бойових дій, і багато з цих поранень призвели до ампутації кінцівок. Крім того, фахівці зі сфери охорони здоров’я відзначають, що в Україні не вистачає протезистів рук. Superhumans Center було створено, зокрема, для того, щоб повернути поранених до звичного, а то й – активнішого, життя і забезпечити їх для цього найкращими протезами.

На тому, що в Україні дуже бракує фахівців з протезування верхніх кінцівок наголошує й Андрій Ставніцер, співзасновник Superhumans. “Саме тому можливість співпрацювати з провідними американськими фахівцями у Львові є такою цінною. Ми глибоко вдячні Aether Biomedical за те, що вони, попри ризики, допомагають нашим фахівцям дізнатися більше про протезування рук. Ми впевнені, що це партнерство буде довготривалим і дуже успішним“.

Рука Zeus Hand від Aether Biomedical має дві важливі функції, що можуть бути надзвичайно корисними для українських користувачів. По-перше, вона дозволяє здійснювати цільовий ремонт біонічної руки – деталі, які потребують заміни або модернізації, можуть бути замінені новими. По-друге, дистанційна конфігурація руки дозволяє користувачеві Zeus віддалено зв’язатися зі своїм лікарем для отримання налаштувань або змін.

Сарра Муллен, сертифікована протезистка, нещодавно призначена головною інноваційною директоркою Aether, зазначила: “До появи нашої технології руки, ці зміни вимагали б особистого візиту до клініки. Ми знаємо, наскільки важливий віддалений доступ до медичних послуг, а в країні, що страждає від війни, ця потреба є ще важливішою для користувачів. Ця функція віддаленого налаштування може навіть стати вирішальною в тому, зможе лікар надати допомогу пацієнту, чи ні“.

У грудні 2023 року Майк Марін і Тоні Берланд, сертифіковані протезисти-ортопеди, приїхали в Україну, як представники Aether, щоб встановити пацієнтам Zeus Hand. Пан Берланд розповів, чому він захотів взяти участь у цій місії. “Коли мені запропонували поїхати підтримати поранених в Україні, я зрозумів, що це можливість, яку я не можу втратити. Цей досвід дозволив мені використати свої навички фахівця з верхніх кінцівок для допомоги тим, хто її потребує. Робота з Aether Biomedical та Центром Superhumans була просто дивовижною. Цей досвід перевершили тільки ті моменти, коли я побачив кінцевий результат – посмішку або сльози радості на обличчях пацієнтів, коли повертаєш їм те, що вони, можливо, вважали втраченим назавжди”.

Партнер Берланда по місії, пан Марін, підтримав цю думку. “Як протезист, ти насолоджуєшся такими можливостями. Після ознайомлення з Центром Superhumans і тієї роботи, яку там проводять, стало зрозуміло, що це було легке рішення, що в підсумку призведе до успішного результату“.

Психологічна травма в зоні бойових дій: чому Україні потрібні терапевти.

У радянську епоху багатьох українських політичних дисидентів ув’язнювали в психіатричних лікарнях. Саме тому психічне здоров’я досі має негативне тавро.

Але в умовах повномасштабної війни з Росією українці дедалі більше усвідомлюють потребу в терапії як способі зміцнити стійкість нації.

Мільйони українців потребують психосоціальної підтримки, і ця цифра лише зростає. Від поранених на війні військових до громад, переміщених через вторгнення, — навантаження на систему психічного здоров’я є величезним в умовах цієї гуманітарної кризи.

Програма Mindset знайомиться з українськими терапевтами та їхніми пацієнтами посеред однієї з найбільших криз психічного здоров’я за всю новітню історію.

Щодо внесення інформації про пацієнта до централізованого банку даних Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.

Кількість українців з ампутаціями, на жаль, збільшується щодня. Відповідно зростає черга людей, які очікують на свій протез. Послуга з протезування, як і будь-яка інша система в державі, має фіксуватися та контролюватися. Для цього в Україні існує єдиний банк даних Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, куди вноситься інформація про всіх запротезованих осіб у різних закладах, фондах, організаціях.

Повернути можливості якомога більшій кількості людей і максимально наблизити послугу для пацієнта — це дві ключові цінності держави в питаннях протезування та реабілітації. І Superhumans Center, як частина єдиної системи охорони здоров’я України, їх повністю розділяє! 

Саме тому, дані усіх пацієнтів, які отримують протези на базі Superhumans Center, також подаються до єдиного банку даних Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю. Це дозволяє: 

  • мати інформацію про всіх пацієнтів, які отримали протези. 
  • уникати «дублювання» надання послуги. Тобто уникати ситуації, коли один пацієнт отримує декілька протезів у різних протезних підприємствах, у той час, коли десятки тисяч людей залишаються в черзі на протезування.
  • після отримання протеза, мати можливість обслуговувати його близько до місця перебування в будь-якому протезному підприємстві безкоштовно. Держава бере на себе зобов’язання з компенсації цих витрат.

Важливо ! Superhumans Center вносить в базу дані пацієнта ЛИШЕ тоді, коли він фактично отримав протез та навчився користуватися ним.

Історія superhuman: Роман Купріненко

Superhumans Center отримає допомогу від Кредобанку на освітні та медичні потреби

Superhumans Center і Кредобанк та його корпоративний благодійний фонд «Фундація Кредо» стали партнерами. В рамках співпраці, станом на зараз, Центр вже отримав 3,15 мільйона гривень та очікує на нове фінансування у розмірі  майже 4 мільйони гривень.

1,35 мільйона Superhumans використав на закупівлю обладнання для свого навчального освітнього центру для лікарів і реабілітологів. Ще 1,8 мільйона гривень від Кредобанку було витрачено на облаштування промислової системи очищення води для комунального медичного закладу, на базі якого створено та працює центр.

«В умовах повномасштабної війни проти України Кредобанк вважає найвищим пріоритетом у своїй соціальній діяльності допомогу людям, що постраждали внаслідок бойових дій. Ми вирішили підтримати Superhumans Center — клініку, яка дарує потерпілим від війни українцям шанс на друге повноцінне життя. Віримо, що наша масштабна соціальна інвестиція у SuperHumans Center допоможе йому реабілітувати якомога більше пацієнтів», — говорить голова Правління АТ «Кредобанк» Єжи Яцек Шугаєв.

Наступним етапом співпраці благодійного фонду «Фундація Кредо» стане закупівля для Superhumans Center універсальної анестезіологічної станції Avacs 50, оснащеної сучасним вбудованим апаратом штучної вентиляції легень. Нову станцію встановлять в операційному блоці другої черги Центру, який запрацює вже на початку 2024 року.

«Найбільш амбіційні проєкти можливі лише за підтримки. І ми щасливі, що Superhumans має таку підтримку з усього світу. Завдяки нашим партнерам ми маємо змогу побудувати найсучасніше хірургічне відділення, де українцям будуть повертати не лише втрачені можливості, але і зовнішність, яку вони втратили через травми. В планах нашої співпраці з Кредобанк: спільні освітні проєкти, підтримка навчальних курсів для лікарів та найсучасніше обладнання. Віримо, що разом зможемо допомогти державі вибудувати найкращі послуги для постраждалих внаслідок війни», — коментує співпрацю CEO Superhumans Center Ольга Руднєва.

«Фундація Кредо фінансує проекти соціального та освітнього характеру. Розуміючи важливість навчання та розвитку допомагаємо в організації та забезпеченні навчань. Підтримуємо реабілітаційні центри, зважаючи на потребу ветеранів в якісному та кваліфікованому догляді. Зараз ми реалізовуємо соціально-освітній проєкт для молоді „Сміливість бути“, в рамках якого мотивуємо підприємництво. Заряджаємо молодь енергією через історії наших ветеранів.», — наголосила голова благодійного фонду «Фундація Кредо» Соломія Говоруха.

Superhumans вдячний новим партнерам, адже Центр має на меті не лише надати допомогу українцям, які втратили кінцівки, повернутися до активного життя, але й полегшити їхню інтеграцію у суспільстві. Ми прагнемо змінити погляд та ставлення до людей з інвалідністю. Саме тому освітні ініціативи Центру є важливими та потребують підтримки. 

Історія superhuman: Сергій Телегера

Історія superhuman: Олег Сливар

Після пережитої смерті: як поранені українські військові вчаться заново близькості та інтимності

Після зустрічі зі смертю: як поранені українські військові заново вчаться близькості

КИЇВ — Два російські дрони «Ланцет» зависли над невеликим будинком, який слугував військовою базою на північному сході України, а потім вибухнули. Усередині уламки пробили таз і стегно української бойової медикині з позивним Аляска.

Коли будівля вже палала, а її евакуювали, вона написала своєму хлопцю, який служив в іншій частині, коротке повідомлення з військовим кодом поранення: «Я — 300».

Це стало початком нового, непростого етапу у їхніх стосунках — емоційних і фізичних. Із початку повномасштабного вторгнення Росії десятки тисяч українців зазнали важких поранень. Військові повертаються додому на візках або з протезами, часто з ампутаціями, пораненнями обличчя, черепно-мозковими травмами. Ці поранення назавжди змінюють тіло, психіку й інтимне життя.

Публічно поранених героїзують, але приватно вони змушені заново шукати шлях до близькості й себе у стосунках.

«Я була в постійному болю, на ліках, мене нудило після струсу — мені не хотілося бачити нікого, навіть його», — розповідає 30-річна Аляска. Її партнер зміг приїхати лише через кілька тижнів, і навіть тоді його присутність не завжди тішила.
«Були моменти, коли я хотіла розійтись. Біль був настільки нестерпний, що я навіть думала про самогубство».

Ресурси для нової близькості

За словами Ольги Руднєвої, керівниці центру Superhumans, станом на липень 2023 року понад 20 000 українців (військових і цивільних) втратили щонайменше одну кінцівку. І це лише один з видів поранень: багато з них мають опіки, осколкові та вогнепальні рани.

Партнер Аляски залишився з нею. Через чотири місяці після поранення вони вперше знову стали інтимними. Майже через рік вона служить у тилу, ходить з тростиною та все ще має сильний біль. Їм допомогла брошура від Resex — ініціативи київського Veteran Hub, яка створила посібники про сексуальне життя після важких травм.

У книжках — окремих для чоловіків і жінок — простою мовою з ілюстраціями пояснюється, як можуть змінитись відчуття. Там ідеться про зниження лібідо через ліки, фантомний біль, незручність від дотику до ран або страх партнера завдати шкоди.

Автори радять створювати близькість через масажі, спільне приготування їжі чи танці. Якщо складно говорити про почуття — можна написати записку з фантазіями й залишити її у кишені партнера.

“Його живіт був розірваний, ніг не було — але ми молоді”

Сергій Копищик, якому лікарі після удару артилерії давали лише 20% на виживання, втратив обидві ноги, зір на одне око, отримав поранення шлунка та легенів. Але вже за кілька тижнів він займався коханням зі своєю дівчиною Світланою — у душі в лікарні.
«Його живіт був розірваний, ніг не було, але ми — молода пара», — усміхається вона.

Кохання між ліжком лікарні й протезами

30-річний Євген Тюрін був самотнім, коли його поранили в бою на полі. Куля розтрощила литку, відскочила й застрягла в стегні. Ампутація вище коліна. У лікарні у Львові він познайомився з медсестрою, яка йому сказала:
«Протези зараз дуже круті. Ти знову ходитимеш на двох ногах».

З цього народилось кохання. Вона писала йому між змінами, підтримувала, зрештою — вони одружились. Євген згадує, як почувався ніяково, що не міг носити пакунки чи виконувати “прості речі”. Але він не хотів, аби це впливало на інтимність.

«Я дослідив 2-3 пози, які точно зможу», — каже він. — «З часом ти знаходиш те, що працює». У серпні народилась донька Марія.
«Вона — медсестра й була поруч протягом усього процесу. Це дуже допомогло».

Обличчя, яке змінилось — і реакція світу

Родіон Тристан у 2015 році отримав кульове поранення в голову, уламки пошкодили мозок і лобну кістку. Йому зупинилось серце, але його врятували. З втраченим оком і зміною кісткової структури, він бачив, як у формі до нього ставились з повагою, а в цивільному — з насторогою.

«Я дуже нервував через нове обличчя», — каже він. У спробах зустрічатись жінки зізнавались: вони бояться його шрамів.
Руднєва підтверджує: психологічний тиск у людей із травмами обличчя значно сильніший, ніж у ампутантів. «Багато хто місяцями не виходить з дому», — каже вона.

Пошук себе, сексуальності та підтримки

31-річний Дмитро Павлов із Краматорська до війни був інженером-зварювальником. Перед 30-річчям його поранили в ногу. Він щойно зізнався батькам, що є геєм, і опинився у глибокій самотності. Через Telegram приєднався до ЛГБТ-спільноти для військових, знайшов там перший сексуальний контакт після поранення. Але досі (після 7 операцій) не відчуває ступню, має труднощі з пересуванням і залишив роботу в кафе.
Його профіль у дейтинг-додатках чесний, але коли згадує про поранення — його блокують. «Люди на вулиці дивляться на мене з жалем», — каже він.

Коли поруч є кохання

Для Копищика втрата кінцівок не стала кінцем. Його стосунки з Світланою переросли в шлюб. Він лікувався в Superhumans і навчився ходити на протезах — якраз вчасно, щоб зустріти сина на ногах.
До появи нових ніг секс був можливий із візка. Тепер вони відкриті до нового:
«Тепер, коли народився син і Світлана відновиться — буде ще більше можливостей», — усміхається він.

Уранці вони сидять на краю ліжка, по черзі тримаючи малюка. Вона грається пальцями ноги з його протезом, згадуючи, як дзвінки з фронту тримали їх разом.
За два тижні до поранення він запитав її: «А якщо щось станеться — ти будеш зі мною?»
І пам’ятає її відповідь:
«Тоді в тебе буде до кого повертатись».
І він повернувся.