Валентин Водолазький, 40 років

Валентин родом з містечка Попасна, що на Луганщині. Разом з 80-річною матір’ю та братом вони вирощували городину, виноград, малину та планували розширювати господарство. Чоловік мав інвалідність та якраз напередодні повномасштабного вторгнення пройшов операцію із заміни кульшового суглоба лівої ноги та проходив реабілітацію.

“Війна у нас з 2014 року, обстріли регулярні, тому виїзд ми не форсували. Я думав спочатку виїду сам у Бахмут, облаштуюся, потім заберу рідних”, – згадує чоловік. Однак, коли почалися масовані обстріли міста, вирішили, що будуть виїжджати разом. 

Поранення Валентин отримав під час евакуації 21 березня 2022 року. Він ішов першим до місця збору на спеціальний автобус, коли почався обстріл. Люди знаходилися фактично на відкритій місцевості. “Сховатися не було куди, в якийсь момент відчув шок і що ліва нога не рухається. Якраз та, де тільки пройшла операція. Брат перетягнув рану підручними матеріалами. Якраз прибув автобус, туди набилося людей до повного. Мене просто поклали на підлогу в ногах, більше не було куди”, – ділиться спогадами чоловік.

Потім він пройшов кілька складних операцій. Врятувати ліву ногу лікарям, на жаль, не вдалося. Родину відправили у Львів. Зараз вони живуть у модульному містечку для внутрішньо переміщених осіб.

“Я подавався на різні програми протезування і чесно уже навіть не чекав, коли набрали з Superhumans і я потрапив на програму в Німеччину. Фахівці тут дуже скрупульозні, заміри до міліметра. Уже можу проходити  1 кілометр щодня. Дякую щиро за все, що ви робите”, – каже він. 

Поки не завершиться реабілітація, планів не будує. Переживає, щоб від навантаження не погіршилась ситуація з іншою ногою, оскільки має давні проблеми зі здоров’ям. Хотів би повернутися з родиною до власного господарства та продовжувати вирощувати врожай. Однак рідного дому уже немає. Сім’я чекає деокупації та Перемоги України.