Після звільнення зі служби Олег Авраменко кілька тижнів майже не виходив з дому. Грав у PlayStation, дивився телевізор і намагався звикнути до тиші. Каже: після армії людина трохи стає інтровертом — хочеться побути самому й нікого не бачити.
«Перші, мабуть, тижні плюс-мінус я сидів вдома і нічого не робив. Потім почав мандрувати, їздити по різних містах. І вже десь після Нового року почав шукати роботу».
До повномасштабної війни Олег тільки починав свій шлях в IT. Проходив стажування на QA у невеликій компанії, займався спортом, любив велосипедні подорожі з наметами. Але служба поставила життя на паузу майже на три роки.
«Три роки, один день», — так чоловік відповідає на питання, скільки часу не працював у цивільному житті через службу. Каже, що тоді майже не думав про майбутнє. «Під час служби ти не плануєш зовсім нічого. Ну, може, це суб’єктивно, але я взагалі не будував планів. Тому після звільнення просто дав собі час — нічого не робити або робити те, що хочу».
Перша робота після служби
Сьогодні Олегу Авраменку 33. Він живе у Києві, проходить навчання у сфері QA та шукає роботу. Але говорить чесно: повернення до цивільного життя виявилося значно складнішим, ніж він уявляв.
Першу роботу він знайшов майже одразу — влаштувався персональним водієм. Пропрацював лише чотири дні: «Ми не зійшлися в поглядах на те, як має працювати людина на цій посаді. Тому чотири дні — і все».
Після цього Олег остаточно повернувся до думки, яка з’явилася ще до війни: працювати в QA. Зараз він проходить навчання за ветеранською програмою від EPAM, паралельно шукає стажування та надсилає резюме.
Повернення, яке виявилось складнішим
Та саме цей етап став для нього одним із найболючіших: «Я не думав, що буде настільки складно. Навіть фідбеків немає». Особливо неприємним, каже Олег, є розрив між публічними заявами деяких компаній про підтримку ветеранів і тим, як це працює на практиці. «Є компанії, які пишуть: “беремо без досвіду, головне — бажання”. Але тиша. Навіть стажування не пропонують. Хоча інколи людині достатньо просто дати шанс отримати перший досвід».
Окремим викликом стало і саме повернення до цивільного середовища. Олег говорить про це дуже спокійно, без образи чи звинувачень. Каже, що не засуджує цивільних людей — бо не всі можуть воювати, і хтось має тримати економіку країни. Але різниця у досвіді все одно залишається. Це відчувається в побутових речах, у розмовах, реакціях, у тому, що для одних є фоном, а для інших — тригером.
«У нас уже трохи інша призма. Інший досвід. І не всі компанії до цього готові. Наприклад, хтось досі слухає російську музику в офісі — і в мене вже просто око починає сіпатись».
Коли підтримка — це більше, ніж вакансії
Саме в цей період пошуку й невизначеності Олег потрапив на тренінг із працевлаштування від Superhumans Center. «Я зрозумів, що моя схема не працює. Я намагаюся влаштуватися — а вихлопу немає. Тому подумав: окей, спробуємо ще так».
Тренінг допоміг не лише не лише з практичними речами — оновити резюме, дізнатися про нові платформи для пошуку роботи чи поспілкуватися з представниками компаній. Для Олега це стало ще й способом трохи краще зрозуміти себе.
«Для мене робити резюме — це якась каторга. Я можу просто написати: народився, навчився, попрацював. А тут показали, як це структурувати нормально».
Окремо чоловік згадує кар’єрну консультантку Валерію, яка допомагає йому з найрізноманітнішими питаннями. Одного разу навіть написав із проханням порадити стоматологію, коли почалися проблеми із зубом. І саме ця людська включеність, за його словами, стала для нього чи не найважливішою частиною підтримки. Сам Олег жартома порівнює цю підтримку з ChatGPT: «Ти просто вкидаєш запит — і отримуєш готову відповідь. Це максимально зручно».
Але насправді за цією фразою — значно більше. Бо після повернення з війни людям часто потрібні не лише вакансії чи курси. Потрібен хтось, хто допоможе знову скласти докупи розрізнене життя: від пошуку роботи до найпростішого відчуття, що тебе чують і сприймають серйозно.
Між сенсом і стабільністю
Сьогодні Олег продовжує навчання та паралельно розглядає ще один можливий шлях — власну справу. Найближчим часом він планує пройти курс для майбутніх ФОПів, щоб зрозуміти, чи готовий до цього.
Водночас каже: після служби особливо цінує роботу, яка має сенс. «Коли я був військовим, я був важливим. І це дуже сильне відчуття — коли ти розумієш, що приносиш користь людям».
Але одразу додає інше — не менш чесне: «Реалізація нічого не коштує, якщо ти нічого не заробляєш».
Можливо, саме між цими двома речами — потребою бути корисним і потребою жити стабільне життя — зараз і проходить його головний пошук. Не швидкий і не прямолінійний. Але дуже справжній.
