До повномасштабної війни Ярослав Кошелев жив і працював на Філіппінах. Там він очолював торгово-промислову палату України, представляв інтереси українського бізнесу, допомагав компаніям виходити на нові ринки, співпрацював зі Світовим конгресом українців і допомагав формувати українську присутність за тисячі кілометрів від дому..
У лютому 2022-го все це закінчилося за один день.
Побачивши звернення путіна, Ярослав одразу купив квиток до Європи, через Варшаву повернувся в Україну і вже 1 березня був у Києві — поруч із родиною, яка, як і мільйони інших українців, шукала безпечне місце у перші тижні вторгнення.
Спочатку було Голосіївське ТРО: навчання, інструкторська робота, підготовка нових рекрутів і цивільних. Потім — служба у 47-ій окремій механізованій бригаді командування взводом і ротою, контрнаступ 2023 року, поранення, лікування, переведення до підрозділу «Вовків Да Вінчі».
Пошук середовища, де тебе розуміють
У квітні 2025 року Ярослав звільнився зі служби за сімейними обставинами. Після реабілітації ненадовго повернувся на Філіппіни — почав відновлювати професійні контакти, відвідував бізнес-заходи та зустрічі, пов’язані з підтримкою України за кордоном. Але дуже швидко зрозумів: залишатися там надовго вже не може.
Каже, після війни йому стало значно важче знаходити себе в середовищі людей, які не мають подібного досвіду. Не через конфлікт чи образу — просто через відчуття внутрішньої дистанції.
«Легше мені бути серед людей, які мають цей негативний досвід», — пояснює він.
Саме тому Ярослав вирішив повернутися в Україну й шукати роботу тут — бажано в секторі, який так чи інакше пов’язаний із військовим досвідом, ветеранською спільнотою або гуманітарними проєктами.
Після служби, переконаний Ярослав, у багатьох ветеранів змінюється не лише спосіб життя, а й саме ставлення до роботи. Для нього важливо не просто мати роботу, а бути частиною середовища, де здобутий досвід буде зрозумілим і доречним. Тому серед напрямків, які він розглядає, — ветеранські й гуманітарні організації, MilTech, проєкти у сфері оборонних технологій та підтримки військових.
Світ, який змінився
Активно шукати роботу Ярослав почав приблизно через пів року після звільнення. Спочатку, пояснює він, була необхідна пауза на адаптацію: після тридцяти місяців служби потрібно було просто повернутися до цивільного ритму життя. І лише потім з’явилося відчуття, що хочеться знову долучитися до чогось великого й системного.
І це стало окремим досвідом повернення у сучасний ринок праці. За роки війни й життя за кордоном українське професійне середовище змінилося дуже сильно — з новою мовою, новими процесами й цілою культурою, яку потрібно було заново вивчати.
«Ти відкриваєш опис роботи — і бачиш Scrum, Agile, фасилітацію, project management, валідацію… І трохи дивуєшся, наскільки світ модернізується».
Каже, англійська для нього не проблема — він багато років працював у міжнародному середовищі. Але його здивувало, наскільки глибоко нова професійна мова проникла в усі сфери роботи.
Тож після звільнення він вирішив не просто шукати вакансії, а паралельно проходити додаткове навчання. Зараз Ярослав готується до міжнародної сертифікації з project management — напрямку, у якому бачить для себе найбільшу перспективу.
Ветеран як цінний кадр
До кар’єри Ярослав підходить дуже раціонально. Без надмірного драматизму чи розчарування. Навпаки — переконаний, що можливостей для ветеранів зараз насправді багато, особливо для тих, хто має управлінський досвід, стресостійкість і готовність брати відповідальність.
«Ветеран — це дуже цінний кадр», — каже він. І пояснює: роботодавці дедалі краще розуміють, що люди, які пройшли війну, часто мають сильні управлінські навички, вміють працювати в кризі й швидко ухвалювати рішення.
До самого пошуку роботи Ярослав теж ставиться прагматично. Відмови для нього — нормальна частина процесу, вони не означають, що з людиною «щось не так». Просто в конкретний момент конкретна компанія не бачить у тобі потрібний ресурс. «Чим більше заявок ти будеш відправляти, тим більше буде і відмов, і оферів».
Коли ти не наодинці
Тоді ж Ярослав натрапив на консультації від Superhumans Center на платформі Work.ua. Нічого спеціально не планував — просто побачив можливість звернутися до консультанта для ветеранів і написав.
Далі все сталося дуже швидко. Кар’єрна консультантка Діана допомогла структурувати його досвід, оновити резюме, визначити напрямок розвитку й фактично за кілька днів організувала грант на навчання з project management.
Найбільше Ярослав запам’ятав не лише швидкість цієї допомоги, а й саме відчуття турботи — постійний контакт, короткі повідомлення «як ви?», підтримку навіть тоді, коли він перебував за кордоном. Каже, це був той випадок, коли людина не просто «закрила заявку», а справді супроводжувала процес.
Робота, яка має сенс
Сьогодні Ярослав продовжує проходити співбесіди й очікує на кілька фінальних рішень від роботодавців. Водночас він готовий свідомо погодитися навіть на нижчу стартову зарплату, якщо бачитиме перспективу розвитку, сильну команду.
«Я хочу бути частиною процесів, які рухають країну вперед», — говорить він.
Його ідеальна робота — це не кабінет і не «сидяча» офісна рутина. Це постійний рух, комунікація, поїздки, автономність у рішеннях і відчуття, що ти реально впливаєш на процес.
І, можливо, саме це найточніше описує його самого — людину, яка після життя за кордоном, війни, поранення й повернення до цивільного життя продовжує шукати не просто роботу, а місце, де його досвід буде справді потрібним далі.
