Superhumans — центр, що повертає до життя найтяжче поранених українських військових
На заході України, у Львові, розташований реабілітаційний центр із символічною назвою Superhumans, який приймає військових, що пережили одну, дві або навіть чотири ампутації.
Люди, які зустрічають нових пацієнтів — самі пережили пекло
Герман, адміністратор на рецепції, втратив ліву руку через уламок від танкового снаряда на фронті біля Кремінної. “Перший контакт” для пацієнтів — терапевт Денис, втратив обидві ноги та ліву руку після удару ПТРК під Бахмутом. Руслана, терапевтка з рекреаційних активностей, втратила ліву ногу внаслідок артобстрілу на Херсонщині.
Ці троє важкопоранених військових не просто залишились у центрі після лікування — їх взяли на роботу, аби зустрічати побратимів і посестер. “Вони мають особливий дар слухати й розуміти,” каже директорка центру Ольга Руднєва. Денис додає: “Інші терапевти не можуть повністю зрозуміти, через що ми проходимо.” Під час поїздки до Німеччини він отримав пораду від паралімпійця: “Ніколи не слухай тих, у кого ще є ноги — вони не знають, про що ми говоримо.”
Найскладніші випадки, але атмосфера — життєствердна
Сюди прибувають військові з найтяжчими пораненнями — один, два, іноді чотири протези, “зламані обличчя”, як називали це ще з часів Першої світової. Але попри зруйновані тіла, атмосфера в Superhumans сповнена енергії: люди усміхаються, пробують протези, займаються спортом. Дехто хоче повернутись до цивільного життя, дехто — на фронт.
“Сапери, які часто мають одну-дві ампутації, жартують: тепер розмінування буде менш ризикованим — максимум протез втратимо,” — розповідає Руднєва.
Життя після втрати
Руслана, якій лише 19, пригадує період, коли вона “не хотіла жити”. Але вже через місяць після прибуття до центру — вона ходила без тростини.
Сергій, колишній в’язень із Херсона, після деокупації вступив до 23-ї механізованої бригади, став лейтенантом. Під час рейду по ворожих позиціях його підрозділ знищили — вижив лише він. Сьогодні, з ампутованою ногою, Сергій знову ходить і мріє повернутись у бригаду — допомагати з картографією.
В’ячеслав, колишній таксист із Одеси, після поранень потрапив у полон, де йому не надали медичної допомоги. Його ноги згнили, руки обморозились — довелось ампутувати все. Врятували його чеченські бійці, які обміняли полоненого на своїх. Тепер В’ячеслав — квадроампутант, який щодня вчиться ходити й користуватись новими руками. “Моя війна — це чотири протези й бажання знову працювати. Може, навіть таксистом.”
Захар, боєць спецпризначення, втратив обидві руки, ногу, одне око та слух на одне вухо після вибуху гранати. Але каже: “Ми маємо прийняти себе такими, як ми є. А війна — до знищення ворога та перемоги!” Він мріє навчитися кидати гранати новими руками.
40 000 ампутантів — і це лише початок
Центр Superhumans відкрився у квітні 2023 року. Станом на сьогодні — понад 300 пацієнтів пройшли реабілітацію, щодня приходить близько 50. Це крапля в морі — за даними уряду, в Україні близько 40 000 ампутованих військових.
Але саме тут зароджується нове бачення можливостей. У планах — хірургічний центр для реконструкції облич та гуртожиток для пацієнтів. Центр не фінансується з бюджету — його підтримують українці та міжнародні донори. Окрема гордість — спортивні команди з протезами.
“Тут ми приймаємо людей, яким всюди казали: «Це неможливо»,” — каже співробітник Андрій Іщик. “Ми віримо, що немає нездійсненної реабілітації — і знаходимо рішення.”
Герман готується до змагань у США з легкої атлетики й веслування, а вдома його вже чекає дружина, яка незабаром народить доньку. Руслана впевнена: “Через рік після травми любов до життя — ще сильніша, ніж раніше.”