Після зустрічі зі смертю: як поранені українські військові заново вчаться близькості
КИЇВ — Два російські дрони «Ланцет» зависли над невеликим будинком, який слугував військовою базою на північному сході України, а потім вибухнули. Усередині уламки пробили таз і стегно української бойової медикині з позивним Аляска.
Коли будівля вже палала, а її евакуювали, вона написала своєму хлопцю, який служив в іншій частині, коротке повідомлення з військовим кодом поранення: «Я — 300».
Це стало початком нового, непростого етапу у їхніх стосунках — емоційних і фізичних. Із початку повномасштабного вторгнення Росії десятки тисяч українців зазнали важких поранень. Військові повертаються додому на візках або з протезами, часто з ампутаціями, пораненнями обличчя, черепно-мозковими травмами. Ці поранення назавжди змінюють тіло, психіку й інтимне життя.
Публічно поранених героїзують, але приватно вони змушені заново шукати шлях до близькості й себе у стосунках.
«Я була в постійному болю, на ліках, мене нудило після струсу — мені не хотілося бачити нікого, навіть його», — розповідає 30-річна Аляска. Її партнер зміг приїхати лише через кілька тижнів, і навіть тоді його присутність не завжди тішила.
«Були моменти, коли я хотіла розійтись. Біль був настільки нестерпний, що я навіть думала про самогубство».
Ресурси для нової близькості
За словами Ольги Руднєвої, керівниці центру Superhumans, станом на липень 2023 року понад 20 000 українців (військових і цивільних) втратили щонайменше одну кінцівку. І це лише один з видів поранень: багато з них мають опіки, осколкові та вогнепальні рани.
Партнер Аляски залишився з нею. Через чотири місяці після поранення вони вперше знову стали інтимними. Майже через рік вона служить у тилу, ходить з тростиною та все ще має сильний біль. Їм допомогла брошура від Resex — ініціативи київського Veteran Hub, яка створила посібники про сексуальне життя після важких травм.
У книжках — окремих для чоловіків і жінок — простою мовою з ілюстраціями пояснюється, як можуть змінитись відчуття. Там ідеться про зниження лібідо через ліки, фантомний біль, незручність від дотику до ран або страх партнера завдати шкоди.
Автори радять створювати близькість через масажі, спільне приготування їжі чи танці. Якщо складно говорити про почуття — можна написати записку з фантазіями й залишити її у кишені партнера.
“Його живіт був розірваний, ніг не було — але ми молоді”
Сергій Копищик, якому лікарі після удару артилерії давали лише 20% на виживання, втратив обидві ноги, зір на одне око, отримав поранення шлунка та легенів. Але вже за кілька тижнів він займався коханням зі своєю дівчиною Світланою — у душі в лікарні.
«Його живіт був розірваний, ніг не було, але ми — молода пара», — усміхається вона.
Кохання між ліжком лікарні й протезами
30-річний Євген Тюрін був самотнім, коли його поранили в бою на полі. Куля розтрощила литку, відскочила й застрягла в стегні. Ампутація вище коліна. У лікарні у Львові він познайомився з медсестрою, яка йому сказала:
«Протези зараз дуже круті. Ти знову ходитимеш на двох ногах».
З цього народилось кохання. Вона писала йому між змінами, підтримувала, зрештою — вони одружились. Євген згадує, як почувався ніяково, що не міг носити пакунки чи виконувати “прості речі”. Але він не хотів, аби це впливало на інтимність.
«Я дослідив 2-3 пози, які точно зможу», — каже він. — «З часом ти знаходиш те, що працює». У серпні народилась донька Марія.
«Вона — медсестра й була поруч протягом усього процесу. Це дуже допомогло».
Обличчя, яке змінилось — і реакція світу
Родіон Тристан у 2015 році отримав кульове поранення в голову, уламки пошкодили мозок і лобну кістку. Йому зупинилось серце, але його врятували. З втраченим оком і зміною кісткової структури, він бачив, як у формі до нього ставились з повагою, а в цивільному — з насторогою.
«Я дуже нервував через нове обличчя», — каже він. У спробах зустрічатись жінки зізнавались: вони бояться його шрамів.
Руднєва підтверджує: психологічний тиск у людей із травмами обличчя значно сильніший, ніж у ампутантів. «Багато хто місяцями не виходить з дому», — каже вона.
Пошук себе, сексуальності та підтримки
31-річний Дмитро Павлов із Краматорська до війни був інженером-зварювальником. Перед 30-річчям його поранили в ногу. Він щойно зізнався батькам, що є геєм, і опинився у глибокій самотності. Через Telegram приєднався до ЛГБТ-спільноти для військових, знайшов там перший сексуальний контакт після поранення. Але досі (після 7 операцій) не відчуває ступню, має труднощі з пересуванням і залишив роботу в кафе.
Його профіль у дейтинг-додатках чесний, але коли згадує про поранення — його блокують. «Люди на вулиці дивляться на мене з жалем», — каже він.
Коли поруч є кохання
Для Копищика втрата кінцівок не стала кінцем. Його стосунки з Світланою переросли в шлюб. Він лікувався в Superhumans і навчився ходити на протезах — якраз вчасно, щоб зустріти сина на ногах.
До появи нових ніг секс був можливий із візка. Тепер вони відкриті до нового:
«Тепер, коли народився син і Світлана відновиться — буде ще більше можливостей», — усміхається він.
Уранці вони сидять на краю ліжка, по черзі тримаючи малюка. Вона грається пальцями ноги з його протезом, згадуючи, як дзвінки з фронту тримали їх разом.
За два тижні до поранення він запитав її: «А якщо щось станеться — ти будеш зі мною?»
І пам’ятає її відповідь:
«Тоді в тебе буде до кого повертатись».
І він повернувся.
